Курсы валют: курс евро, доллара, рубля
вишивакна

Реклама на сайті

автозапчасти
бизон
р7

Лютий Василь Васильович

Лютий Василь Васильович народився 5 серпня 1936 року в м. Гуляйполе Запорізької області.

Його батько, Лютий Василь Васильович (1914 р.н.), в п’ятнадцять років вступив в колгосп «Колективіст» Гуляйпільського району. В 1936 році був призваний в Робітничо-Селянську Червону Армію. З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Васильович працював бригадиром городньої бригади в колгоспі. З перших днів і до дня Перемоги командир відділення управління 3 батареї 1258 армійського зенітного артилерійського полку 18 армії В.В.Лютий на фронтах Другої світової війни. 4 червня 1943 року сержант В.В.Лютий нагороджений медаллю «За відвагу». Після закінчення війни в 1945 році Василя Васильовича призначили заступником голови правління артілі «Червоний колос», а в 1950 році колгоспники обирають його головою правління колгоспу імені Енгельса Гуляйпільського району Запорізької області. В 1958 році нагороджений орденом Леніна. 

Варвара Пантелеївна, мати Василя Васильовича, все життя пропрацювала в огородній бригаді колгоспу «Колективіст». Батьки для Василя Васильовича залишились на все життя взірцем працелюбності, справедливості, високого сумління.

У дев`ятирічному віці в 1944 році Василь пішов до школи, навчався в Херсонській семирічній школі міста Гуляйполе, після її закінчення продовжив навчання в Гуляйпільській середній школі №1. Займався легкою атлетикою, брав активну участь у шкільних спортивних змаганнях. Був чемпіоном Гуляйпільського району серед школярів з бігу на 800 і 1500 метрів.

Василь Васильович, ще навчаючись у школі, вирішив стати лікарем. Колись у дитинстві мотоциклом поранив ногу і не пішов у лікарню, а взявся самостійно лікуватись. «Лікував» йодом дитячі подряпини своїй молодшій сестрі Ліді (1939 р.н.). Це йому вдавалося. І саме ці випадки дали поштовх у виборі професії.

 

В 1954 році Василь отримав атестат про закінчення середньої школи та, без особливих труднощів, вступив до Дніпропетровського медичного інституту. Всі предмети подобалися студенту, окрім хірургії. А насамкінець навчання Василь Васильович обрав педіатрію.

В.В.Лютий в інституті не тільки добре навчався, а й продовжив займатися спортом. Через рік навчання в інституті став чемпіоном Дніпропетровської області із фехтування. Протягом п’яти років був членом збірної інституту із фехтування, першорозрядник брав участь у чемпіонаті України із фехтування серед студентів гуманітарних інститутів.    

Після закінчення інституту приїхав в Запорізький облввідділ охорони здоров'я за направленням, там рекомендували їхати у «своє рідне» Гуляйполе, там якраз у районній лікарні був потрібен педіатр. Та Василь Васильович заперечив: «Спасибі, хочу працювати на селі». Тоді йому запропонували інше місце роботи – село Білоцерківка Куйбишевського району Запорізької області. І Лютий, не роздумуючи, погодився.

Шлях до професії лікаря довгий і складний. Необхідно поєднати у собі багато. Недарма Гіппократ сказав, що лікар має володіти поглядом сокола, руками дівчини, мудрістю змії і серцем лева. З першого дня роботи лікарем Василь Васильович вирішив стати професіоналом. 

На місце роботи молодий спеціаліст поїхав не сам, а з молодою дружиною, з якою одружився в квітні 1960 року. Як вважає Василь Васильович, в житі йому повезло, бо він зустрів чарівну дівчину, яка тоді працювала медсестрою у дитячому садку. Зоя Олексіївна стала йому не тільки хорошою дружиною, а й вірним другом, порадником на все життя.

28 липня 1960 року почалася його трудова діяльність на посаді завідуючого Білоцерківською дільничною лікарнею.

15 серпня 1961 року Василя Васильовича призначили на посаду головного лікаря Благовіщенської дільничної лікарні. Посада була, а лікарні не було. На околиці села стояла стара покинута школа. Під керівництвом Василя Васильовича протягом трьох місяців перебудовували стару школу під лікарню. Дільнична лікарня була розрахована на 35 ліжок, з них 25 ліжок для дорослих та 10 – для дітей.

Упродовж п’яти років на посаді головного лікаря дільничної лікарні він набув досвіду та вміння спілкуватися з людьми, хворими, начальством. В колективі панувала взаємоповага, взаємодопомога і головне - головний лікар знайшов спільну мову з медпрацівниками.

У  1966 році головний лікар Куйбишевської районної лікарні О.І.Скоропадський побував з робочим візитом у Благовіщенській дільничній лікарні. Після зустрічі з медичним персоналом О.І. Скоропадський завів розмову, що Василь Васильович пройшов добру школу на селі і став хорошим лікарем. А хороші лікарі і центральній райлікарні потрібні.

У своїй роботі В.В. Лютий впроваджував нові методи лікування. Один із них - блокади лікарськими препаратами навколо хворого місця на попереку – робив чудеса, піднімав людей з ліжка, повертав їх до повноцінного життя.

Радів Василь Васильович кожному своєму успіху у лікуванні хворих. Добре відгукувались про В.В.Лютого і як про завідуючого неврологічним відділенням. Він завжди цінив людей, з якими працював у колективі, - від санітарки до медсестри – завжди старався, щоб не було сварок, була взаємоповага. В цьому йому допомагала і дружина, Зоя Олексіївна, яка багато років працювала медсестрою у неврологічному відділенні.

За роки роботи неврологом, Василь Васильович став професіоналом своєї справи, як він вбачає, досяг певної висоти, як лікар-невролог. І він щасливий тим, що все життя займався улюбленою справою - повертав людям здоров’я. Поєднував знання, практичний досвід з умінням допомагати у важких життєвих ситуаціях – бути добрим порадником і завжди приходити на допомогу у важкі хвилини.

Указом Президії Верховної Ради СРСР в 1986 році, за великі заслуги в галузі охорони здоров`я, Василь Васильович Лютий був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Він не рахувався з часом - часто й у вихідні можна бачити Василя Васильовича у відділенні - приходив, щоб поцікавитися здоров’ям хворих. Протягом багатьох років був головою профспілкового комітету Куйбишевської центральної лікарні, членом ЛКК (лікарсько-консультаційна комісія).

Василь Васильович веде здоровий спосіб життя - не

палить, не вживає спиртних напоїв. Багато років сім`я

доглядала город на Червоному Озері.

Василь Васильович разом із дружиною Зоєю Олексіївною виховали двох доньок, а вони вибрали професію свого батька. Старша Наталія працює неврологом у Токмаку, а молодша Інна - у Куйбишевській центральній районній лікарні. Радують дідуся та бабусю онуки, один з них – Юрій, теж пішов слідами дідуся, став лікарем.

Шлях лікаря усіяний трояндами, на яких багато колючок, що боляче ранять, але запашний аромат корисної праці пом’якшує біль подряпин, роблячи життя радісним і щасливим.

Василь Васильович – яскравий приклад для молодих лікарів.

(З книги М.Саїнського «Звеличені працею»)

Прочитано 1394 разів